Вітрові електростанції України стали помітною частиною відновлюваної енергетики ще до повномасштабної війни. Сьогодні їхня роль ширша: йдеться вже не лише про екологічнішу генерацію, а й про стійкість системи, розподіл потужностей між регіонами та меншу залежність від викопного палива. Десятки розосереджених установок створюють генерацію, яку складніше втратити одночасно.
Війна перекроїла карту галузі. Частина найбільших станцій залишилася на окупованих територіях, тоді як нове будівництво змістилося на Миколаївщину, захід і центр країни. За даними УВЕА, у першому півріччі 2026 року загальна встановлена потужність української вітроенергетики становила близько 2,5 ГВт з урахуванням об’єктів на тимчасово окупованих територіях, крім Криму.
ВЕМА Захід виконує будівництво вітрових електростанцій, обстежує наявні об’єкти та монтує окремі види обладнання. Компанія також приймає вітряні ферми на сервісне обслуговування. Роботи охоплюють електричну частину, допоміжні системи й основні технічні вузли станції.
Вітрові електростанції в Україні почали активно будувати на початку 2010-х років. Перші масштабні проєкти з’явилися там, де сильний вітер поєднувався з відкритим рельєфом і доступом до електромереж. Передусім йшлося про південні та прибережні області.
Одним із символів цього етапу стала Ботієвська ВЕС у Запорізькій області.Перші турбіни запрацювали у 2012 році, а через два роки станція вийшла на повну потужність. Далі галузь набрала темп. У 2019 році завершили Приморську й Орлівську ВЕС, які разом додали близько 300 МВт.
Чому саме південь? Узбережжя Чорного та Азовського морів, степові простори й невелика кількість природних перешкод створюють сприятливі умови для використання енергії вітру. Тому найбільше проєктів зосереджувалося у Запорізькій, Херсонській, Миколаївській та Одеській областях.
Західна Україна довго залишалася вторинним напрямом. Гірський рельєф дає сильні повітряні потоки, проте ускладнює доставку обладнання, будівництво доріг і підключення до мереж. Після 2022 року баланс змінився. Безпечніша географія та потреба в новій розподіленій генерації зробили західні майданчики значно привабливішими.
Результат помітний. У 2023 році в експлуатацію ввели першу чергу Тилігульської ВЕС на Миколаївщині, а наступного року запрацювала Орівська станція у Львівській області. Лише протягом першого півріччя 2026 року Україна отримала 70 нових вітрових турбін загальною потужністю 414,8 МВт.
Ботієвська ВЕС складається з 65 турбін Vestas. Першу чергу ввели в експлуатацію у 2012 році, а завершення всього комплексу відбулося у 2014-му. На той момент це був один із найбільших наземних вітрових парків Центральної та Східної Європи.
Масштаб станції відчувався у виробітку. До повномасштабної війни вона щороку генерувала понад 600 млн кВт·год електроенергії. Для південно-східного регіону це була важлива потужність, яка працювала поруч із великими промисловими споживачами.
У 2022 році доступ до об’єкта було втрачено. Станція знаходиться на окупованій частині Запорізької області, а її актуальний технічний стан незалежно не підтверджений. Так само немає достовірних українських даних про поточну генерацію.
Приморську ВЕС будували у два етапи. Кожна черга отримала по 26 турбін GE, тож увесь парк складається з 52 установок. Повністю станція запрацювала у 2019 році.
Проєктний річний виробіток оцінювався у 650–700 млн кВт·год. Разом із Ботієвською ВЕС цей об’єкт формував один із ключових центрів вітрової генерації біля Азовського моря.
Нині картина інша. Територія розміщення станції залишається окупованою, тому українська сторона не має повного доступу до обладнання й експлуатаційних даних. Підтверджена інформація про реальний режим роботи відсутня.
Орлівська ВЕС почала працювати у 2019 році. Її 26 турбін Vestas мали виробляти близько 380 млн кВт·год на рік. За масштабом об’єкт поступався Ботієвській і Приморській станціям, але доповнював той самий приазовський енергетичний вузол.
Місце було вибране вдало. Відкритий степ і стабільні вітрові потоки давали хороший прогнозований виробіток протягом року. Саме тому Запорізька область до війни залишалася головним центром української вітроенергетики.
З 2022 року Орлівська ВЕС знаходиться на окупованій території. Український оператор не контролює її експлуатацію. Дані про справність турбін і фактичну генерацію залишаються непідтвердженими.
Перша черга складається з 19 турбін Vestas EnVentus потужністю 6 МВт кожна. Її ввели в експлуатацію у травні 2023 року. Очікуваний річний виробіток — близько 390 млн кВт·год.
Ця станція має особливе значення. Тилігульська ВЕС стала першим великим вітроенергетичним об’єктом, завершеним уже під час повномасштабної війни. Будівництво тривало поруч із зоною регулярних повітряних атак, але проєкт довели до запуску.
Друга черга значно більша. Вона передбачає монтаж ще 64 турбін загальною потужністю 384 МВт. Після завершення всього комплексу Тилігульська ВЕС має досягти 500 МВт і виробляти близько 1,7 ТВт·год на рік.
Це найбільша вітрова електростанція України з числа активних майданчиків на сьогодні. Вона додає значний обсяг нової генерації на півдні, де дефіцит потужності особливо відчутний. Паралельно зростає роль місцевих мереж і підстанцій, які мають прийняти цей виробіток.
Орівську ВЕС побудували у Дрогобицькому районі, неподалік Трускавця. До складу парку входять 10 вітрових турбін. Роботи почалися у вересні 2021 року, а офіційне відкриття відбулося у 2024-му.
Річний виробіток станції оцінюється у 168 млн кВт·год. Цифра менша, ніж у великих південних ВЕС, проте для Львівщини це один із найпомітніших нових об’єктів відновлюваної енергетики.
Ще важливіший географічний ефект. Орівська ВЕС підтвердила, що промислова вітрова генерація може розвиватися не лише у прибережному степу. Гірські й передгірські ділянки також підходять для турбін — за умови точного вітромоніторингу, підготовлених доріг і доступної мережі.
До початку повномасштабного вторгнення встановлена потужність українських ВЕС становила близько 1,9 ГВт. Після окупації південних територій приблизно 71% цього обсягу опинилося поза контролем України. Такий удар галузь відчула одразу.
Серед втрачених для українських операторів об’єктів — Ботієвська, Приморська й Орлівська ВЕС. Значні потужності залишилися також на Херсонщині. Разом із доступом до самих станцій компанії втратили можливість проводити регулярне обслуговування та отримувати перевірені технічні дані.
Змінилися й умови нового будівництва. Доставка лопатей, башт і гондол завжди вимагає складної логістики; під час війни маршрутів стало менше, а ризиків — більше. До цього додалися дорожче страхування, обережність кредиторів та обмежена пропускна здатність окремих мереж.
Проте розвиток не зупинився. Від початку повномасштабної війни було введено 836,7 МВт нових вітрових потужностей. Галузь просто змінила географію.
Є й технічна перевага. Вітрова електростанція складається з багатьох окремих установок, рознесених на значній території. Одне пошкодження не зупиняє весь парк автоматично, як це може статися з централізованим енергоблоком.
Карта вітрів є основою, але потрібні й додаткові обстеження. Перед вибором майданчика проводять тривалі вимірювання на різній висоті, аналізують сезонність і розраховують майбутній виробіток. Окремо перевіряють мережу: навіть сильний вітер не допоможе, якщо точка приєднання не здатна прийняти потужність станції.
Нові проєкти вже виходять за межі звичної географії. Наприклад, у Глобинській громаді готують Полтавську ВЕС потужністю 650 МВт. Після реалізації вона може стати великим центром вітрової генерації у центральній частині України.
На літо 2026 року галузь рухається одразу у двох напрямах. Перший — заміщення втрачених через окупацію потужностей. Другий — створення нової географії генерації, менш залежної від одного регіону.
Портфель проєктів, заявлених на 2027–2033 роки, перевищує 10 ГВт. Державна ціль скромніша, але теж масштабна: 6,1 ГВт наземної вітрової генерації до 2030 року. Досягнення цих показників залежатиме від кількох умов:
Окрему роль відіграє поєднання різних джерел. Сонячні панелі найбільше виробляють у ясні денні години, тоді як вітер часто посилюється ввечері, взимку та в періоди хмарної погоди. Разом вони дають рівніший профіль генерації.
Системи накопичення додають ще один рівень гнучкості. Надлишок електроенергії можна зберігати, а потім віддавати в мережу під час пікового споживання. Для регіональної енергосистеми така комбінація корисніша, ніж окрема ВЕС без керування виробітком.
Що таке КТП і як працюють комплектні трансформаторні підстанції
13 Серпня, 2026Комплектні трансформаторні підстанції є ключовою ланкою між зовнішньою електромережею та обладнанням споживача. Саме тут електроенергія приймається, перетворюється до потрібного рівня напруги й розподіляється між окремими лініями. Без такого вузла не працюватимуть виробничі комплекси, склади, житлові об’єкти чи локальна енергетична інфраструктура.
Енергоаудит підприємства: що це та як він допомагає бізнесу економити
1 Серпня, 2026Енергоаудит підприємства показує, які процеси споживають найбільше електроенергії, тепла, газу чи інших ресурсів. Він визначає непродуктивні витрати. Перевірка охоплює показники обліку, режими роботи обладнання та стан інженерних систем. Результат — перелік заходів із розрахованим ефектом, орієнтовними інвестиціями та черговістю впровадження.
Як розрахувати споживання електроенергії для бізнесу
20 Липня, 2026Головне питання для будь-якого підприємства – як розрахувати споживання електроенергії з урахуванням специфіки комерційного об'єкта. Щоб правильно оцінити майбутні енерговитрати, необхідно враховувати:
ВЕМА ЗАХІД — інжинірингова компанія з понад 24-річним досвідом у проєктуванні, будівництві та обслуговуванні систем електропостачання та об’єктів енергетики. Ми реалізуємо комплексні рішення для підприємств, промисловості та комерційної нерухомості — від технічних умов до запуску “під ключ”.
Навігація по сайту:
Наші контакти:
Зворотній зв’язок
Залишіть свої контакти нижче і ми передзвонимо для консультації
